Цікаві методики музичного виховання

« Ти сам твір мистецтва – 
відкрий мистецтво у самому собі»
Еміль Жак – Далькроз


Система музично – ритмічного виховання
Еміля Жак –Далькроза (1865 – 1950)

Система музично – ритмічного виховання швейцарського педагога і композитора Еміля Жак – Далькроза отримала визнання ще на початку XX століття. Вона була прогресивною, принципово новою та гуманістично спрямованою, адже пропонувала виховувати особистість через звеличення її духовного життя, залучення її до мистецтва.
Створена Емілем Жак-Далькрозом педагогічна система стала реакцією на однобокий технічний інтелектуалізм музичного навчання того часу, на обмеженість фізичної активності дитини, інертність її розуму і почуттів. Найбільшими недоліками традиційної методики тогочасного музичного виховання Жак- Далькроз вважав ізольованість кожного виду музичної діяльності, поділ процесу осягнення музики на низку навчальних дисциплін, а також позбавлення музичного виховання його сутнісної основи — емоційності.
Еміль Жак-Далькроз наполягав, що естетичне осягнення музики можливе лише за умови повернення до емоційного виховання: педагог прагнув відродити традиції античного мусичного виховання гармонійно розвиненої особистості з триєдністю музики, слова і жесту. Утім, насправді швейцарського педагога майже не цікавило слово, і саме музика у поєднанні з рухом склали основу його методу евритмії, який згодом отримав назву ритмічна гімнастика (ритміка).
У цілому система музично-ритмічного виховання Еміля Жак- Далькроза передбачає:
* ритмічну гімнастику;
* сольфеджіо;
* музично-пластичні імпровізації.
Система музично-ритмічного виховання має два рівня складності, які передбачають завдання масового музичного виховання та музичного навчання. Зокрема, це:
* елементарний рівень — пробудження емоційної чутливості до музики;
* складний рівень — базис професійної музичної освіти.
Для роботи з дітьми насамперед використовувався елементарний рівень навчання, з домінуючими формами — ритмічною гімнастикою та музичною пластичною імпровізацією.
Ритмічна гімнастика — це поєднання музики з пластикою жестів, або як казав сам Еміль Жак-Далькроз, «переливання звуків у людські рухи», яке передбачає глибоке переживання та розуміння краси і законів музики.
Швейцарський педагог вважав ритм провідним виховним чинником, часовим й акцентним елементом усіх засобів виразності музичної мови. Саме синтез ритму з усіма іншими засобами виразності музичної мови, зі структурою і формою твору надає системі Еміля Жак-Далькроза цілісності і широти комплексного впливу на особистість.

На відміну від звичайної гімнастики, підпорядкованої лише метру, в ритмопластичних вправах швейцарського педагога всі рухи йшли від музики — основного системотворчого елемента музичних занять. Перші заняття ритмічною гімнастикою були ігрового характеру і поступового переходили до сольфеджіо, яке Еміль Жак-Далькроз називав «сольфеджіо для тіла». Його основу складали:
* розвиток слуху до абсолютного;
* вміння «чути те, що бачиш, і бачити те, що чуєш»;
* оволодіння музичною грамотою.

Еміль Жак-Далькроз вважав, що часте використання однієї й тієї самої музики унеможливлює спонтанні, індивідуальні прояви рухової активності, а відтак сприяє утворенню штампів рухових форм емоційного відгуку на знайому музику. Тому в основі його педагогічної системи — саме імпровізація як метод осягнення музики та музичного виховання

           « Ми не здатні створювати геніїв…
Ми можемо тільки дати кожній дитині шанс 
реалізувати свої потенційні здібності…
стати незалежною, впевненою,
врівноваженою особистістю.»
Марія Монтессорі. 
Педагогічна система Марії Монтессорі (1870-1952) Педагог і філософ Марія Монтессорі (Maria Montessori) була першою в Італії жінкою-лікарем. Працюючи на початку своєї кар'єри з дітьми із затримкою психічного розвитку, вона розробила власний метод розвитку органів чуття, який згодом почала застосовувати у практиці раннього розвитку здорових дітей. Педагогічна система Марії Монтессорі базувалася на ідеях вільного виховання, тобто дитиноцентризму, в якому неприпустимим є будь-який авторитарний тиск на дитину, а домінує повага до її особистості. Згідно з теорією Марії Монтессорі, існує особливий світ дитинства, і розвиток дитини підпорядковується законам природи. Тому навчання має бути природним, радісним, відповідати періодам індивідуального розвитку дитини — сенситивним періодам. Виховання за її методом можна охарактеризувати однією фразою: «вільна праця дитини в спеціально підготовленому розвивальному середовищі», яке має стимулювати дитину до саморозвитку, самовиховання. Тож недаремно ключова ідея педагогічної системи Марії Монтессорі є такою: «Допоможи мені зробити це самому». Марія Монтессорі була проти активної виховної ролі педагога, запропонувавши натомість використовувати метод спостереження за індивідуальними проявами інтересів, потреб дитини, а також метод співпраці, діалогу, толерантності. Функцію активності Марія Монтессорі поклала на дидактичні матеріали: заняття проводила в ігровій формі — у кімнаті, обладнаній спеціальними ігровими посібниками. їх створювала сама Марія Монтессорі на основі спостережень за роботою дітей. Марія Монтессорі акцентувала увагу на тому, що сенсорне виховання тісно пов'язане з розвитком уяви, творчості, естетичних смаків. Тож навчившись відчувати найтоншу різницю у відтінках кольорів та музичних тонів, вишуканих ароматів та смаків, дитина, за Монтессорі, буде здатною сприймати і красу навколишнього світу у всій її гармонії, і насолоджуватися цим.
Хоча Марія Монтессорі не була музикантом, проте вона чітко розуміла важливість музики для гармонійного виховання дитини. Тому велике значення надавала розвитку музичного слуху як передумові формування мовлення дитини.
Одним з базових сенсорних матеріалів у методиці Марії Монтессорі є дзвіночки, робота з якими має на меті розвинути гостроту слухового сприйняття, закладеного природою у кожній людині. Музичне виховання дитини повинне базуватися на еталонах музичного звуку. Таким Марія Монтессорі вважала звук дзвіночків. Роботу з дзвіночками діти сприймають як гру — граючись зі звуком, вслуховуючись у нього, «наповнюючись» ним, роблять самостійні відкриття.
Також Марія Монтессорі розробила додаткові матеріали для написання та читання нот. А окрім дзвіночків, діти за її методом мають грати на металофоні. Цей інструмент має 15 білих та 10 чорних призм з металевими пластинами, які за звучанням відповідають малій та першій октаві. Особливість цього металофону в тому, що призми не з'єднані між собою: це дає змогу розбирати металофон на складові звуки (аналіз), складати звукоряд знову (синтез), а також створювати нові звукоряди. Ці методи роботи допомагають прищепити дітям інтерес до творчого пошуку та любов до музики.
Для розвитку вміння розпізнавати відтінки шуму — сприй¬мання і диференціації різних шумів, а також розвитку дрібної моторики, слухової пам'яті, — Марія Монтессорі використовувала шумові коробочки, наповнені сипучими речовинами: від піску до гальки та камінців різних розмірів. Невід'ємним та ефективним засобом розвитку тонкого слуху та уваги дитини стали так звані «уроки тиші». На цих уроках діти мали змогу відкривати світ нових м'яких звуків навколо себе, вчитися насолоджуватися тишею, регулювати гучність свого голосу, контролювати себе. За спостереженнями Марії Монтессорі, коли декілька дітей грають у «тишу» — це їх зближує. Педагог вважала, що «тиша» сприяє духовному розвитку дітей.

« Доля дітей у руках їхніх батьків».
Шінічі Сузукі.


Школа «Виховання таланту»
Шінічі Сузукі (1898-1998)

Видатний японський педагог-скрипаль, філософ Шінічі Сузукі (Shinichi Suzuki) створив унікальну систему раннього музичного виховання, яка отримала визнання у багатьох країнах світу. Головною метою музичного виховання Шінічі Сузукі вважав не виховання професійних музикантів, а максимальний і різнобічний розвиток усіх потенційних можливостей, дарованих дитині природою. Шінічі Сузукі був переконаний у тому, що музичні здібності - вроджений дар, їх можна розвинути у кожної дитини, адже потенціал кожної дитини необмежений. І те, що дітей у віці 7-8 років назива ють «немузикальними», винні їхні батьки та вихователі, які своєчасно не подбали про розвиток здібностей цих дітей у ранньому віці.
Спостерігаючи за тим, як діти у будь-якому культурному cepeдовищі і без особливих зусиль опановують рідну розмовну мову, Шінічі Сузукі зробив висновок, що талант — це результат функціонування потужної «життєвої сили», його розвиток стимулюють зовнішні чинники. За Шінічі Сузукі, музичний талант розвивається на основі слухання та виконання музики.
Отже, методика музичного виховання японського педагога, спрямована на формування таланту, на поступовий і одночасно інтенсивний розвиток музикальності, тобто комплексу спеціальний музичних здібностей. Серед них, зокрема:
* емоційна чутливість до музики;
* музичний слух;
* відчуття ритму;
* музична пам'ять;
* уява.
Необхідно також формувати і розвивати такі психологічні якості дитини, як:
* концентрація уваги;
* наполегливість у досягненні цілей;
* працьовитість;
* зацікавлення;
* ентузіазм;
* оптимізм;
* упевненість у собі.
А серед головних умов формування і розвитку музичних здіб¬ностей дитини Шінічі Сузукі називав:
* ранній початок навчання;
* сприятливе середовище;
* ефективний метод навчання;
* регулярність у навчанні;
* присутність висококваліфікованого педагога.
На думку Шінічі Сузукі, важливе значення для успішності занять має постійна і тісна співпраця батьків і дитини у процесі навчання. Замість поширеної у західноєвропейській традиції пари «вчитель- учень», у системі Шінічі Сузукі утворюється тріада — «педагог- учень-батьки». Мати чи батько відвідують кожне заняття, уважно слухають, роблячи помітки для того, щоб допомагати і підтримувати дитину в домашніх вправах. Адже відомо, що діти навчаються з великим ентузіазмом саме тоді, коли відчувають щиру підтримку і любов своїх батьків. Тому Шінічі Сузукі вважав, що педагоги разом з батьками мають створити умови, які сприятимуть підтримці, збереженню актуалізації та закріпленню природної допитливості дітей.
Отже, сучасний педагог під час музичного виховання дітей має не просто використовувати вже складені прийоми і методи, вдалий світовий досвід, а й намагатися свідомо і грамотно синтезувати кращі ідеї та створювати свою власну методику. Адже найліпший педагог – той, що уміє творити!